Вакцинація в Україні причини та наслідки

Профілактична імунізація — одне з найбільших досягнень людства у сфері суспільної охорони здоров’я, а вакцинація — економічно найефективніший метод зниження захворюваности і смертности, пов’язаних з інфекційними хворобами. Проте вакцинацію завжди супроводжувала і стурбованість громадськости з приводу безпеки вакцин, починаючи з руху проти обов’язкової вакцинації від віспи у Великій Британії в 1860-х роках ,яка триває й досі

  Попри ці побоювання, рівень імунізації (тобто частка населення певного віку, яка отримала конкретну вакцину) проти основних хвороб по всій Европі далі високий і становить близько 95%. У цьому питанні Україна вирізняється серед своїх сусідів. Показники імунізації українських дітей знизилися від повного дотримання в 1990-х роках до 70% у 2000-х роках і менше ніж 50% 2014 року. Як може країна, яка сподівається приєднатися до Европейського Союзу, мати такий критично відмінний від решти континенту рівень імунізації дітей? Хоча Україна — не єдина держава, де існує непевність щодо вакцин, підрив довіри до влади і органів охорони здоров’я, вельми поширена залежність від неформальних платежів та негнучке правове середовище створюють ідеальні умови для катастрофічно низького рівня імунізації у країні.

Низькі показники імунізації — небезпека для всього українського суспільства, яка віддаляє від Европи

  Перш ніж досліджувати, чому використання вакцин перебуває на низькому рівні, необхідно зрозуміти, чому це важливо. Низькі показники вакцинації мають реальний і безпосередній вплив на здоров’я населення. Щороку завдяки імунізації проти дифтерії, кору, кашлюка та правця в усьому світі вдається запобігти двом-трьом мільйонам дитячих смертей. Однак імунізація також відіграє важливу роль у боротьбі з інфекційними захворюваннями, виходячи за рамки захисту щеплених від інфекції. Вакцини запобігають поширенню захворювання не лише серед імунізованих, а й серед невакцинованих людей завдяки процесу, відомому як «стадний імунітет». Стадний імунітет, або популяційний імунітет, з’являється тоді, коли інфекційне захворювання поширюється там, де є високий відсоток людей з імунітетом, який захищає їх від цієї хвороби. У таких умовах інфекція не може легко заразити організм і, найвірогідніше, зникає. Стадний імунітет стосується тільки заразних інфекційних захворювань. Правець, наприклад, є інфекційним і запобігти йому може вакцинація, але він незаразний, тому популяційний імунітет його не стосується. Тож масова імунізація має додаткову перевагу, що дає більше контролю над хворобами. Розробка ефективної вакцини, наприклад, допомогла повністю викорінити віспу, навіть якщо й вакцинували не всіх. Окрім того, вакцини також забезпечують захист не тільки від хвороб, проти яких їх розроблено, а й від супутніх проблем. Вакцина проти кору, приміром, знижує захворюваність на дизентерію, бактеріяльну пневмонію та обмежує інші ускладнення; вакцина проти вірусу папіломи людини захищає багатьох жінок від раку шийки матки. І, нарешті, імунізація є економічно ефективнішою, ніж лікування інфекційних захворювань і боротьба з їх спалахами.

    В Україні низький рівень вакцинації позбавляє суспільство багатьох переваг імунізації, а захворювання, яким можна запобігти за допомогою вакцин, досі є поширеними. 2012 року зареєстровано 12 746 випадків кору — це різке збільшення порівняно з 2010 роком, коли було тільки 39 його випадків. Того року Україна була четверта у світі за кількістю хворих на кір; лише Індія, Індонезія і Демократична Республіка Конґо повідомили про вищий рівень захворюваности. Аналогічно, 2012 року Україна подала інформацію до Всесвітньої організації охорони здоров’я про 2286 випадків кашлюка і 1952 випадків краснухи, на відміну від 1067 і 2333 випадків відповідно у 2010 році. Щорічно, починаючи від 1996 року, в Україні спостерігається різка тенденція випадків епідемічного паротиту, дифтерії та правця, тобто захворювань, яким можна запобігти вакцинацією. Проте ці статистичні дані недооцінюють масштаби проблеми, бо вони відображають лише лабораторно підтверджені випадки інфекційних захворювань. 2015 року в Україні було зафіксовано перші два випадки поліомієліту за майже два десятиліття. Міжнародні організації попереджали Україну про можливий спалах поліомієліту ще від 2010 року і далі застерігають уряд діяти та приборкати поширення захворювань, яким можна запобігти вакцинацією. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) повідомляє, що 2013 року тільки 50% дітей віком до 12 місяців було щеплено проти дифтерії, кашлюка та правця; 37% — проти кору, епідемічного паротиту і краснухи; і лише 52% — проти поліомієліту, що наражає на небезпеку значну кількість дітей.

Вірять медіям, а не науці: лікарі не обстоюють імунізації

  В Україні лікарі не можуть ефективно обстоювати вакцинацію, бо не мають належного вишколу і покладаються на інформацію, отриману з медій, а не з наукових джерел, тож їм не вдається коректно інформувати про методи імунізації. Дослідження, проведені в рамках Програми зі співпраці Бравнського університету з Україною (Brown University Ukraine Collaboration) демонструють, що студенти-медики Національного медичного університету ім. Богомольця неналежно підготовані, аби підвищувати показники імунізації.Скажімо, майже 30% опитаних студентів-медиків уважають, що для дитини «краще» отримати імунітет, захворівши, а не за допомогою вакцинації. Окрім того, майже 60% студентів-медиків повідомили, що вважають, ніби вакцини можуть спричинити аутизм. Обидва ці переконання не відповідають дійсності і не мають наукового підґрунтя.

Окрім того, лікарі в Україні часто покладаються на інформацію з медій, а не на наукову

літературу, ухвалюючи рішення про вакцини. У коментарі на фейсбуку молода лікарка-педіятр, реаґуючи на спалахи поліомієліту 2015 року, застерегла стурбованих матерів проти імунізації дітей французькою вакциною від поліомієліту, яку надав уряд. У нашій розмові про причину таких упереджень вона підтвердила, що покладалася на інформацію, прочитану в інтернет-газеті. У статті, на яку вона покликалася, не було жодних наукових даних, проте там стверджувалося, без будь-якої на те причини, що уряд імпортував «небезпечну» вакцину для проведення експериментів на українських дітях. Загалом українські медії не відповідають европейським стандартам щодо точности, і їх часто використовують фармацевтичні компанії, які мають фінансову частку на українському ринку вакцин. Через брак наукового знання і загальну залежність від неточного висвітлення питань імунізації в медіях українські медичні працівники проявляють нерішучість щодо вакцинації. Замість того щоб обстоювати підвищення рівня імунізації серед пацієнтів, лікарі часто мають сумніви з приводу важливости обов’язкової програми імунізації.Ті лікарі, які підтримують програму імунізації, часто не виявляють готовности виступати за вакцинацію через правовий контекст, який не надає імунізації пріоритету. Це добре ілюструє випадок, що стався 2008 року, коли Генеральна прокуратура порушила справу проти заступника міністра охорони здоров’я Миколи Проданчука через перевищення повноважень під час додаткової кампанії за вакцинацію проти кору
.  Упродовж цієї кампанії з’явилися свідчення про смерть підлітка з Краматорська. Попри те, що подальше слідство дійшло висновку, що смерть настала внаслідок сепсису і не була пов’язана з вакциною, хибні звинувачення в медіях викликали обурення громадськости з приводу кампанії з імунізації. Увага громадськости до цієї справи мотивувала прокуратуру «використати справу, щоб рекламувати себе і дискредитувати політичних опонентів». Заступник міністра Проданчук провів майже два місяці у в’язниці за свою передбачувану причетність, хоча прокуратура не могла надати доказів його причетности до смерти підлітка. Як це часто буває в Україні, офіційні представники обвинувачення застосовували силу, аби вирішити медичну проблему, до якої значно зріс суспільний інтерес. У той час як смерть і ускладнення після будь-якої медичної процедури вимагають ретельного медичного обстеження, представники обвинувачення діяли превентивно, щоб переконати громадськість, що уряд був здатний відновити справедливість. Шкода, завдана довірі до органів охорони здоров’я та до державної програми імунізації, є незворотною. Сьогодні українське законодавство передбачає, що якщо дитина вмирає протягом тридцяти днів від моменту отримання щеплення, вакцину вказують як причину смерти доти, доки триває службове розслідування. З огляду на це будь-якого лікаря, який займається вакцинацією, може спіткати та ж доля, що й Проданчука. Тож не дивно, що правове середовище є потужним стримувальним чинником для лікарів, які хочуть обстоювати імунізацію, і це додатково підриває довіру до органів охорони здоров’я.

В Україні легше купити довідку про імунізацію, ніж отримати її

    У нинішньому вигляді українська система охорони здоров’я сприяє кризі вакцинації, створюючи ринок, на якому легше купувати довідку про щеплення, ніж отримувати якісну допомогу з імунізації. Так само, як і за попередньої — радянської — моделі, Конституція України ґарантує для всіх громадян безкоштовну допомогу у сфері охорони здоров’я, незалежно від масштабу медичної проблеми. Можливості такої щедрої, фінансованої з податків, системи викликали сумніви навіть у відносно успішні радянські часи; і ще більші сумніви в контексті викликів економіки незалежної України. Сьогодні система охорони здоров’я страждає від сильного недофінансування, і близько 70% споживачів медичних послуг здійснюють неофіційні платежі за отримані послуги. Окрім того, 60% українців уважають, що вони «можуть отримати добре медичне обслуговування тільки через хабарі та зв’язки». Ця залежність від неформальних платежів та зв’язків створює тіньовий ринок, на якому можна продавати не лише медичні послуги, а й офіційні довідки про імунізацію. Київські лікарі повідомляють, що продаж довідок про щеплення приносить їм більший дохід, ніж будь-які інші послуги, які вони надають. В інтернеті є веб-сайти і форуми з інформацією, де батьки можуть придбати довідки про щеплення, необхідні для зарахування дітей до школи. Ось як рекламували такі послуги на одному із нещодавно закритих сайтів: «У батьків не завжди є бажання або можливість боротися із системою добровільно-обов’язкової імунізації, що є в нашій країні. Простіше придбати довідку через наш сайт».

    Чому батьки вважають, що краще уникнути імунізації дітей? На відміну від інших медичних втручань, вакцини не застосовують до хворих. Їх вводять здоровій людині, найчастіше дитині, щоб запобігти майбутнім хворобам. Тож батькам необхідно мати високу довіру до медичних послуг і системи охорони здоров’я загалом, щоб зробити своїй дитині щеплення. Попри те, що сучасні вакцини безпечні38,ні українські лікарі, ні система охорони здоров’я не здатні допомогти батькам зорієнтуватись у складних питаннях якости вакцини, ризиків і користи. Ба більше, процедури, які супроводжують практику вакцинації в Україні, підривають довіру батьків до імунізації. Наприклад, від 2010 року батьки, як правило, підписують інформовану згоду щоразу, коли їхня дитина отримує вакцину39. Така згода не вимагається за законом, цей пункт з’явився як реакція медичної спільноти на реальну загрозу переслідування після випадку з Проданчуком 2008 року. Замість того, щоб бути спокійними за безпеку дитини і впевненими у користі вакцини, батьки змушені відмовитися від права довірити медичному фахівцеві відповідальність за здоров’я своєї дитини, коли йдеться про імунізацію.

     Довіру ще більше підривають страхи, що їх сіють медії та ненадійні інтернет-джерела, які вивели рух проти вакцинації на глобальний рівень40. Недостовірні медії та інтернет-сайти формують у батьків хибні уявлення про щеплення, які не мають наукового підґрунтя. Скажімо, одна мати під час інтерв’ю, проведеного в Києві, стверджувала, що «шанси дитини захворіти від вакцини і від самої хвороби рівні» 41. Беручи до уваги ускладненість процедур, пов’язаних із вакцинацією, брак довіри до фахівців охорони здоров’я і велику кількість мітів у медіях щодо імунізації, зрозуміло, чому деякі батьки вважають, що простіше купити своїй дитині підроблені довідки, а не робити їй щеплення.

Чи є із цього вихід?

  Імунізація є ключовим суспільним благом, яке має безпосередні й реальні наслідки для здоров’я населення. Українці дорого платять за катастрофічно низькі темпи вакцинації та борються знов і знов із хворобами, від яких можна убезпечитися через вакцинацію. Криза вакцинації в Україні розгорається вже декілька десятиліть, а викликано її поєднанням поганої правової бази та відсутністю реформ в системі охорони здоров’я. Ці два чинники посилює задавнена недовіра: лікарі не довіряють урядові, пацієнти не довіряють ні уряду, ні лікарям, отже, ніхто не має віри у державну програму імунізації.

   Вирішення цієї кризи вимагатиме спільних зусиль, адже необхідно врегулювати правові суперечності щодо практичних аспектів вакцинації, заповнити прогалини в медичній освіті і сприяти тому, аби працівники сфери медичних послуг стали на захист імунізації. Тоді відбудеться найголовніше: розпочнеться процес відновлення громадської довіри до органів охорони здоров’я та програми імунізації. Якщо ці складні питання не буде вирішено, батьки в Україні й далі відмовлятимуться від вакцин, а інфекційні захворювання, як і раніше, ставитимуть під загрозу здоров’я українських дітей.